А ось і вокзал... - з деяким сумом подумала дівчина. - Бувай мое легке та веселе літнє життя, я буду сумувати по гаррячому літньому сонцю та часом коли можна прокидатися ввечері а потім йти гуляти куди хочу...
Забіні я завжди супровождував її батько та мати, яких вона бачила тільки раз у рік і то коли вони проводжали її до потягу, вона майже ніколи не сумувала за ними, а зараз вона мабуть нічого не хотіла, окрім як виспатися. Однак на ней знов щось ззаду налетіло з дикими криками радощі:
-Привіт, подруго!
Так - це була Дафа, майже єдина людина, котрій Блейз була завжди рада.
-Привіт-привіт. - посміхнулася слизеринка. - Ну що, шкільні будні вже скоро... Готова до того що нас чекає у школі?
Мабуть так, або будемо вирішувати проблеми по мірі їх надходження...
Забіні посміхнулась.

Подпись автора

Ваш текст по умолчанию